Те, що багато українських музикантів шукають щастя та визнання десь світами - не новина. Байдужість "неньки" до людей обдарованих, призводить до постійного та стабільного витоку музикантів, як і всіх інших творчих особистостей у всіх напрямках - від заходу до сходу, - лише-б подалі. І тому на фоні цьому особливо разючим прикладом є історія музиканта, про якого піде мова далі.
Була собі у Пітері така молода команда "Крадєноє солнце". Подавала надії, успішно концертувала. І от, у пік популярності, спільними зусиллями позбулася свого вокаліста та фронтмена, екстравагантного Джеффа. Не довго сумуючи за втраченими лаврами зірки рок-н-ролла, хлопець напакував валізи і покинув столицю північну у напрямку столиці української. Києв прийняв співака як не колачами з рушниками, то точно - не підсунув йому гарбуза. За кілька місяців Джефф збив свою команду, переманивши музикантів з ансамблю Тараса Петриненка та деяких інших естрадних виконавців. Активна робота у студії, що вилилася у запис якісного аудіоматеріалу, серія клубних виступів у поєднанні з неординарною особистістю самого музиканта призвели до того, що за пів року група "JEFF СОТОВАРИЩИ" увійшла до списку тієї музики, яку має слухати продвинута молодь. Що, власне, і підтвердив перша публічна з"ява колективу на великій аудиторії - на фестивалі "Чайка". Після виступу ловлю Джеффа за сценою.
- Твої переміщення з столиці рок–н-ролу до України… Де тепліше?
- Грається однаково, і там - і там, є тільки невелика мовна різниця. Я тут не дак давно, у принципі, і не дуже багато бачив. А хотілося-б. Найперше - на Західну Україну з"їздити. У мене ж батько - ваш, "западенець". Він танцював у ансамблі київського округу, а ще був такий ансамбль - "Буковина", там теж працював. З моєю мамою вони зустрілися у Донецьку, вона там гастролювала. Мама з Росії, от і батька за собою у Ленінград забрала. Але у нас до тепер у сім"ї примочок-приказок різних українських багато. І тепер я хотів-би десь до Львова поїхати, з концертом, чи просто так.. Але мені казали, що на Західну Україну росіянам їхати не рекомендуется.
- ???!!!
- Я взагалі не розумію цьго моменту... Мені би дуже хотілося побачити Карпати і концерт саме на Західній, а не на Східній Україні заграти.
- У нас на карпатських концертах Руслана спеціалізується.
- Я те саме хотів би зробити. Та навіть на сьогоднішній виступ ми думали, окрім дівчат у купальниках, запросити хлопців з трембітами - ти ж знаєш, що таке трембіта? Але той ансамбль десь з концертом поїхав. Мене взагалі дуже впирають такі фольклорні фішки. Я коли приїхав в Україну, найперше обійшов усі муз-крамниці і скупив різну місцеву етнічну музику. Така вже в мене мрія дивна є - зробити великий концерт з трембітами тут, у Києві. Зробити не для заробітку, а так, за велінням душі, чи що.
- Зараз ти граєш з людьми, які насправді - класичні поп-музиканти, люди, котрі свого часу підняли українську поп-музику. Тобі що, - все одно, з ким виступати?
- Я зрозумів суть питання. Так, ці люди грали поп-музику, але це завжди були рок-музиканти. Річ у тім, що така наша робота музикантська: комусь доводиться підігрувати Алсу, комусь - “Мумій Троллю”, комусь - Меладзе. Ті хлопці, котрі зараз зі мною, вони теж допомагали колись і допомогають до цих пір українській популярній зірці, але все одно - вдома займаються тією музикою, яку люблю я. І коли я приїхав з Пітера і покав їм свої наробки, вони одразу погодились. Спасибі їм за це.
- Я десь бачив ксерокопію твоєї трудової книжки, де написано: «з групи “Крадєноє Солнце” вигнати за тунєядство і разгільдяйство…»
- Ага, а ще - за зоряну хворобу, так...
- Не боїшся, що затягне по другому колу?
- Не думаю, то була інша ситуація. Хоча, я вже зараз мало пам"ятаю насправді, що там у нас сталося. Пригадую лиш, що грошей не поділили. Просто тупо не поділили один долар. Уявляєш, до чого дійшло? Російські хлопці не поділили долар? ЖАХ!
- І ти поїхав в Україну...
- Насправді, я у вас випадково опинився - і тепер дуже тішуся, що, слава Богу, так сталося. У вас тут все інше. Інша публіка. У Москві вона більш вибаглива, та й ціни на квитки у Росії коштують інших грошей. У той же час - там слухача просто пе-ре-го-ду-ва-ли. Виходячи ж на сцену тут, я побачив очі людей. А вони - горять!!! Слухачі тут цінують кожну мить. І це - найдорожчий момент для мене.
- А тоді що б ти міг порадити українським музикантам, які їдуть записуватися до Москви?
- Та москалі всі сюди їдуть, блін! Вони там економлять кожну копійку, щоб сюди приїхати записатися. Тут стільки талановитих людей, звукооператорів, режисерів, кліпмейкерів. А те, що російські команди пишуться тут - це, найперше, - від злиднів. Потім вони ці ж альбоми впарюють вам за світовими цінами, хоча записувалися тут - за вашими. На жаль, я попав під роздачу: це якесь віяння моди, що я, москаль, опинився тут, в Україні. Але ж я їхав тому, що їхав до друзів. А вже потім вийшло, що я залишився тут працювати.